Наша пані Юлія Ометюх — в ТОП- 10 Global Teacher Prize Ukraine

Юлія Ометюх, вчитель мистецтва ліцею імені Івана Пулюя. Ми поспілкувалися з педагогинею про її шлях, мотивацію, виклики та мрії.

Про премію Юлія дізналася від колег та попередніх переможців. Зокрема, її надихнув майстер-клас Артура Пройдакова — учителя року, який показав, що педагог може мати масштабний вплив. Але найважливішим стало те, що учні самотужки висунули її кандидатуру на конкурс.

«Вони щиро повірили в мене і стали джерелом моєї найбільшої радості й натхнення. Підтримали мене також колеги і керівництво ліцею на чолі з пані Іриною Хміль. Вони завжди мотивують на професійне зростання і творчі звершення. А вдома мене підтримує сім’я — мій тил, мій чоловік і діти, мої рідні, які дарують мені сили і крила, щоб літати у своїй професії», — зазначає Юлія Ометюх.

Викладачка пояснює, потрапити до топ‑50 — це не лише висока оцінка її педагогічного шляху. Це велика відповідальність та виклик йти далі, надихати інших й плекати майбутнє через творчість і культуру.

«Це нагадування, що кожен урок, кожне слово може торкатися душі дитини і змінювати її життя. Для мене місія — це нести мистецтво, як мову душі і серце освіти. Мистецтво — це шлях до нашої культурної спадщини національних коренів і самоідентичності, що формує свідомих і чуйних громадян. Це визнання про любов до моїх дітей і учнів, до сім’ї, що підтримує мене, до мистецтва, яке є джерелом сили й об’єднання», — каже викладачка мистецтва.

Переможець конкурсу отримає 1 мільйон гривень на реалізацію освітньої мрії. Його ім’я назвуть вже 4 жовтня — у Всесвітній день учителя.

«Моя освітня мрія — створити мережу шкільних арт‑просторів із класичним та форум‑театром по всій Україні, щоб діти могли вільно творити, самовиражатися, розвивати комунікативні навички і зростати свідомими громадянами, що шанують нашу культурну спадщину», — розповідає Юлія Ометюх.

Свою педагогічну місію вона бачить у тому, щоб змінити ставлення до мистецтва в школі. За словами Юлії Ометюх, воно досі часто сприймається як другорядний предмет. Хоча насправді має величезний потенціал для розвитку емоційного інтелекту, креативності та впевненості в собі. На уроках львів’янки діти не просто малюють чи співають — вони пробують себе у ритмограмах, вокальних імпровізаціях із мікрофоном, тілесній перкусії. Саме такий підхід дозволяє багатьом учням, особливо хлопцям, які спершу вважали, що мистецтво — не для них, розкритися й повірити в себе.

«Мистецтво — це мої крила, моя душа і мій біль. Я стараюся змінити стереотип мислення, що цей предмет є другорядним. Я вчу дітей самовираженню, емоціям, впевненості в собі і навичкам спілкування.  Бачу, як спортсмени стають акторами, тихі діти — зірками сцени, а діти з особливими освітніми потребами — активними й рівними учасниками творчого життя», — ділиться Юлія.

На конкурс викладачка мистецтва ліцею імені Івана Пулюя подала цілий спектр ініціатив, які реалізувала як педагогиня й громадська діячка. Вона — голова ГО «Щаслива родина – успішна Україна», яка організовує інклюзивні культурні та освітні події. Очолює вокальну студію, де займаються понад 40 дітей. Разом із ними виступала на конкурсах та на сцені Львівської опери. У школі ж з учнями 6-В класу поставили виставу «Зоряний хлопчик», яка не лише відкрила в дітях нові таланти, а й зібрала понад 25 тисяч гривень на мистецький реабілітаційний простір для військових.

Окрема гордість Юлії Ометюх — це форум-театр. Спільно з учнями, батьками та вчителями вони створили постановку «Вони не бояться сказати». Такий формат допомагає дітям говорити про важливі і болючі теми — булінг, страхи війни, вчитися шукати шляхи змін.

«Бути вчителем мистецтва у час війни — це бути на фронті душі. Це торкатися глибин дитячої емпатії і підтримувати тих, хто пережив втрати, чи переїзд. Особливо через форум-театр можна проживати біль, мріяти і творити нове життя, знаходити спільну підтримку і духовне єднання. Це мистецтво, як вишивання нової тканини суспільства, об’єднання і надія»,— розповідає львів’янка.

У ліцеї Юлія Ометюх навчає понад 200 учнів, є класною керівницею, веде студії, хори. На педагогічний шлях жінку привела її донька.

«Марія-Тереза — дитина з особливими освітніми потребами, талановита і розумна. Вона — стипендіатка імені Івана Пулюя, активна учасниця конкурсів і громадського життя. Саме вона привела мене в школу, і я йшла поруч, зростала і навчалася разом з нею. Її приклад показує, що незалежно від труднощів, можна бути успішним і щасливим, а мистецтво — це мова душі, що допомагає в цьому. Хоча в дитинстві я не мріяла про педагогіку. Єдине, що завжди жило в мені, — спів і любов до мистецтва. Я виросла серед стереотипів, що музика і творчість «не дають професії», але саме це стало моїм викликом. Сьогодні ж я бачу, як мистецтво змінює життя дітей — і це моє найбільше натхнення»,— ділиться педагогиня.

За останні десять років, переконана Юлія Ометюх, українська школа стала відкритішою до дітей, але досі не визнала повною мірою цінність мистецтва й інклюзії. І саме тут ще є простір для змін — через вчителів, які несуть світло.

«Я мрію про школу, де мистецтво і культура будуть так само важливими, як будь-який інший предмет, бо це мова душі і серце нації»,— підсумовує викладачка мистецтва ліцею імені Івана Пулюя, яка увійшла у список 50 найкращих педагогів країни.